НОТАТКИ ФРОНТОВОГО ПОШТОВИКА

НОТАТКИ ФРОНТОВОГО ПОШТОВИКА НОТАТКИ ФРОНТОВОГО ПОШТОВИКА

Зранку телефонний дзвінок від командира підрозділу, що дислокується в Авдіївці:

– Привіт, друже! Там на Новій Пошті потрібно забрати посилку з ліками для нашого бійця. І завезти до нас. Без них боєць до вечора не протягне. Зможеш?!! – Зможу!!!

А сам думаю, наш «Тигра» барахлить, їхати не хоче, газовий редуктор майже не функціонує. Машина, яку обіцяли дати, прийде лише пізно ввечері. Йду до «Тигри», він вперто заводитись не хоче… Годину чаклування над двигуном і… Машина завелась з півоберта. Але радість була не довгою. Тяги не має і машина одразу глохне.

На вулиці спека неможлива. Парить. Десь вдалечині збирається гроза. Ще 15 хвилин експериментів і, здається, двигун запрацював як завжди. Час вже піджимає. Пішов дощ.. Гроза таки зачепила нас своїм крилом і стало легше дихати.

Загружаю посилки. Виїжджаю. Двигун працює рівномірно. Траса Покровськ – Донецьк. Машина летить. Гроза йде попереду, залишаючи за собою калюжі на асфальті, які одразу перетворюються в туман. Полотно дороги тепер схоже на ранкову річку, яка парує. Звертаю з асфальту на грунтову дорогу. Під’їжджаю до Авдіївки, з пагорба відкривається Донецьк. Над ним бушує гроза. Небо темно темно-синє, майже чорне. Блискавки, розрізаючи чорні хмари, одна за одною б’ють в землю десь серед багатоповерхівок, сильний боковий вітер розхитує дерева. І оп-па – прямо перед носом падає стара тополя, падаючи вона поламалась на декілька частин. Зупиняюсь, вибираю найменший шматок, пробую його відтягнути. Тополя легка й вже трухлява – піддалась одразу.

Швидкий погляд на годинник і розумію, що не встигаю. Звертаю з дороги в поле. Тут серед пшениці вже хтось проклав колію, дорога нерівна, але м’яка і «Тигра» мчить серед хлібного поля, піднімаючи клуби пилу. Двигун на диво й на радість працює без перебоїв, ніби розуміє, що сьогодні від нього залежить чиєсь життя.

Авдіївка вже під боком, «коксохім» продовжує диміти своїми трубами. І тут скрізь звуки грому починаю розрізняти «ухаючий» звук і одразу на обрії помічаю білі хмарки диму від вибухів. Пальці міцніше стиснули руль, розвертатись не можна і перечікувати теж – нас чекають. Круту Балку і край Авдіївки переорали воронками вздовж і поперек, місцями горить пшениця. Вибухи чути все сильніше, «Тигру» підкидує після кожного вибуху, над головою щось почало ухати, мабуть відповідають наші. Про двигун вже навіть не думаю, та й «Тигра» певне розуміє, що зупинятись саме тут і саме зараз аж ніяк не можна.

Кілька хвилин і я у хлопців. Все як завжди, помітне лише легке напруження.

– Ми тебе чекали, як бога! Дякуємо. Повечеряєш з нами?

– Дякую, але ще «промка» чекає, наступного разу, обов’язково. Посміхаємось. Хлопці швидко забирають свій вантаж і завантажують посилки на відправку додому.

Обстріл посилюється. Пора. Прощаємось. Тепер швидко до хлопців на промзону, там сьогодні тихо. І назад на базу, а там гарячий чай і холодний душ. Дякую тобі «Тигра», що вивіз і не підвів.

За всю історію, це була найшвидша «грозова» доставка.

2 коментаря для “НОТАТКИ ФРОНТОВОГО ПОШТОВИКА”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *